Новорічні свята мого дитинства проходили у селі в бабусі та дідуся. Пам’ятаю, як ми з сестрою чекали, щоб піти поколядувати. Не знаю, як вона, а я трішки заздрила братам, що вони уже зранку ходили «пахолкувати» і мали у своїх мішечках не тільки солодощі, а й грошенята.
Вони носили сіно селянам та давали його господиням, аби ті поставили на нього кутю та узвар.
Уже більше 5 років я живу у місті і ніхто 6 числа зранку так і не подзвонив у двері. Та воно і не дивно. Де ж хлопчикам у місті взяти сіно. Та поговоривши з бабусею, виявилося, що цей обряд зник і в селах.
Саме тому я вирішила написати про цей дуже цікавий різдвяний обряд. Почитавши трішки, я дізналася, що пахолики – це маленькі хлопчики, які вітали людей 7 січня вранці з Різдвом.
Та я точно пам’ятаю,що наші брати ходили 6 зранку. Ось такий віршик вони розповідали:
А ось знайшла іще віршик для пахолкування:
Будучи мамою хлопчика, мені хочеться, щоб він знав і пам’ятав про давній обряд пахолкування. Тому цього року ми вивчимо один із цих віршиків. Тільки от не знаю, якого ж все таки числа піти пахолкувати.
З цього віршика можна зрозуміти, що обряд пахолкування дуже давній.
Якщо ви теж пам’ятаєте маленьких пахоликів і хочете відродити цей звичай – вивчайте зі своїми синочками ці віршики.